Частина 1. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1729
(№7 за 13.02.2004)
Частина 2. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1746
(№8 за 20.02.2004)
Частина 3. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1780
(№9 за 27.02.2004):
Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Це сьогодні керована україноненависником Михайлом Бахарєвим "Крымская правда" галасує про утиски та жахливе пограбування Криму київськими "дядьками". Але ж були часи, коли ще до передачі області Україні та ж "Крымская правда" постійно вшановувала український народ за його величезну допомогу півострову. Ось що писала ця газета 17 січня 1954 року:
"Не остаются в долгу и украинцы. Они деятельно помогают крымчанам строить прекрасные города и курорты, развивать промышленное производство. На стройки города-героя Севастополя, курортной Ялты непрерывным потоком идут с Украины мощные отечественные механизмы и оборудование. Столица Украины - Киев шлет сюда мощные механические погрузчики, автоматические дозаторные устройства для бетонных заводов; Харьков дает башенные и электромостовые краны, тракторы; Николаев - транспортеры для бетонных заводов, бульдозеры; Днепропетровск и Дебальцево - корытные мойки для предприятий, производящих флюсовый известняк; Осипенко (Бердянск) - дорожные машины; Кременчуг - асфальтно-бетонные смесители; Прилуки - раствороносы для механизации штукатурных робот; Мелитополь присылает компрессоры последних выпусков".
На підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін. Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика). А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки. Січневий пленум Кримського обкому теж був складовою частиною розробленої в Кремлі програми вирішення кримської проблеми. Ще в 1953 році одна із престижних центральних вулиць міста була перейменована у бульвар Івана Франка.
Про існування відповідної програми у вищого керівництва країни свідчить і довідка під грифом "Секретно" "О состоянии сельського хозяйства Крымской области" від 4 січня 1954 року, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ О. І. Кириченка. Її порівняно недавно знайдено у Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України. Ф-1-ОПЗО. Спр. 3590. Арк. 109 - 110).
Вже сама назва, а тим більше зміст цього надзвичайно цінного документа переконливо засвідчують справжню причину перепідпорядкування Криму. Дата надходження доповідної записки першій особі в республіці є доказом серйозного підходу керівництва СРСР до вирішення кримської економічної проблеми. Тому про якісь спонтанні рішення однієї, хоч і досить високої посадової особи у державі не може бути й мови. Тож усілякі плітки про "дарунок Хрущова" - то цілковита фальсифікація історії, прояв махрового великодержавництва та шовінізму, які пустили глибоке коріння у російському суспільстві. Шкода, що цей важливий документ до цього часу лишається маловідомим. Запитаймо у нинішніх недолугих кримських політичних крикунів та розповсюджувачів міфу про "подарок
Хрущёва": для чого б це першо-му секретарю ЦК КПУ забивати голову інформацією про ганебний стан сільського господарства у Кримській області, яка підпорядкована Російській РФСР? Нащо Олексію Кириченку опікуватися чужою бідою, коли й у власній хаті проблем було достатньо. У зазначеній довідці у концентрованому вигляді і без ідеологічної тріскотні висвітлено справжній катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.
Загалом довідка підтверджує всі раніше названі кризові проблеми кримської економіки. Тож на підставі цього документа маємо можливість з'ясувати, що ж "дарувало", а точніше, нав'язувало кремлівське керівництво Україні та яким, за висловом сучасних політиків, був цей "орден на грудях планети" у 1954 році?
З довідки дізнаємося, що в 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня. За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року. Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки. В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.
Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Через це Рада Міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 млн. крб.
Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі" (ЦДАГО: Ф-1-ОП 52. Спр. 490. Ар. 9. Цит. за Василем Чумаком, 1993). Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій. "Минуло десять років після закінчення війни, - говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (1954 року) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсеєв, - трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови? В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир... Багато з цих питань неодноразово ставилися перед вищими організаціями - Радою Міністрів РРСФР і міністерствами. Але..." (ЦДАГОУ: Ф.1. - Оп. 52. - Спр. 4990. - Арк. 125). "Хто відбудовує Кіровський район Керчі - центральну частину міста? - запитував з тієї ж трибуни секретар міськкому Смородін і сам же відповідав: - Ніхто! Нема такого будівельного тресту... Такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста...". Відповідні рішення (доповідач наводить конкретні приклади) були прийняті урядами РРСФР та СРСР ще в 1952 - 1953 рр., та ось "уже 1954 рік", а будівництво багатьох об'єктів, зокрема "морського вокзалу, молокозаводу та ін. так і не розпочато" (там же. Арк. 115 - 116). (Цитата з книги М. Лукінюка, с. 193).
Ознайомившись з цими приголомшливими документами, добре поміркуймо ось над чим: є передача Кримської області до складу УРСР "щедрим дарунком" чи накинутим економічним ярмом на шиї українського народу?
Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією. Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій. Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.
16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз'єднання України з Росією.
Засідання відбувалося в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 року "Крымская правда" писала: "Как большой радостный праздник встречают трудящиеся Крыма знаменательную дату - 300-летие воссоединения Украины с Россией". В обласному театрі впродовж травня - червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука "Богдан Хмельницький". 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг. Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон "Харчовик". Про його масштаби можна судити з того, що лише чисельність зведеного хору міста Сімферополя та Таврійського військового округу складала 1000 осіб. Ця потужна громада співаків серед інших пісень виконала і "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка. Не менш урочисто відзначали свято і в інших кримських містах та селищах, у тому числі і в Севастополі. Немає сумніву, що такий розмах і пишноти, влаштовані на півострові, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні.
Як відомо, з юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання, яке деякі російські політики, позбавлені історичної пам'яті, піддають ще й нині сумніву.
Всіх їх відсилаємо, аби подолали історичну безграмотність, до відповідних документів, а "гаспадина" Бахарєва - до архівних підшивок, зокрема до газети "Крымская правда" від 19 лютого 1954 року. Нехай випускник київської ВПШ надолужує змарнований там час та виправдовує гроші українських платників податків. Адже вчитися ніколи не пізно. Правда, для цього ще треба мати тяму. Отож, після належного проходження "кримського питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР". "Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет: утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики".
У пресі, в тому числі і кримській, його було опубліковано 27 лютого. Наступного дня, 28 лютого 1954 року, газета "Крымская правда" вже вийшла як орган Кримського обкому КПУ. Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР. Закон було прийнято у такій редакції:
"О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.
ЗАКОН ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР
Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:
1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета ССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской Советской Социалистической Республики.
2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР".
Наприкінці березня 1954 року в Києві відбувся XVIII з'їзд КПУ. Виступаючи на ньому, перший секретар Кримського обкому Д. С. Полянський зазначив:
"Сегодня на съезде мне хотелось бы кратко доложить вам о самой молодой области Украинской республики - Крыме. Решение Верховного Совета СССР о передаче Крымской области в состав Украинской республики является свидетельством дальнейшего укрепления единства и нерушимой дружбы русского и украинского народов в великой и могучей семье народов Советского Союза.
Крым и Украину роднит, помимо общности экономики, территориальной близости, тесных хозяйственных и культурных связей, еще и общность многовекового исторического развития.
Передача Крыма в состав Украинской республики, безусловно, положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины.
Трудящиеся Крымской области с исключительным удовлетворением встретили заявление секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Украины тов. Кириченко о том, что со стороны правительства Украинской республики и Центрального Комитета Коммунистической партии Украины будет уделено должное внимание дальнейшему развитию народного хозяйства Крыма и повышению материального благосостояния трудящихся области. В этом трудящиеся Крымской области убеждены".
Безперечно, Дмитро Полянський не помилився, сподіваючись на економічну підтримку Кримської області Україною. Треба відверто визнати, що вона, за рахунок зменшення фінансування інших областей та капіталовкладень в інші регіони України, була всебічною і величезною. Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.
Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова. Тож, орденом "на грудях планети", за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.
Петро ВОЛЬВАЧ
(№7 за 13.02.2004)
Частина 2. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1746
(№8 за 20.02.2004)
Частина 3. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1780
(№9 за 27.02.2004):
"Не остаются в долгу и украинцы. Они деятельно помогают крымчанам строить прекрасные города и курорты, развивать промышленное производство. На стройки города-героя Севастополя, курортной Ялты непрерывным потоком идут с Украины мощные отечественные механизмы и оборудование. Столица Украины - Киев шлет сюда мощные механические погрузчики, автоматические дозаторные устройства для бетонных заводов; Харьков дает башенные и электромостовые краны, тракторы; Николаев - транспортеры для бетонных заводов, бульдозеры; Днепропетровск и Дебальцево - корытные мойки для предприятий, производящих флюсовый известняк; Осипенко (Бердянск) - дорожные машины; Кременчуг - асфальтно-бетонные смесители; Прилуки - раствороносы для механизации штукатурных робот; Мелитополь присылает компрессоры последних выпусков".
На підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін. Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика). А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки. Січневий пленум Кримського обкому теж був складовою частиною розробленої в Кремлі програми вирішення кримської проблеми. Ще в 1953 році одна із престижних центральних вулиць міста була перейменована у бульвар Івана Франка.
Про існування відповідної програми у вищого керівництва країни свідчить і довідка під грифом "Секретно" "О состоянии сельського хозяйства Крымской области" від 4 січня 1954 року, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ О. І. Кириченка. Її порівняно недавно знайдено у Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України. Ф-1-ОПЗО. Спр. 3590. Арк. 109 - 110).
Вже сама назва, а тим більше зміст цього надзвичайно цінного документа переконливо засвідчують справжню причину перепідпорядкування Криму. Дата надходження доповідної записки першій особі в республіці є доказом серйозного підходу керівництва СРСР до вирішення кримської економічної проблеми. Тому про якісь спонтанні рішення однієї, хоч і досить високої посадової особи у державі не може бути й мови. Тож усілякі плітки про "дарунок Хрущова" - то цілковита фальсифікація історії, прояв махрового великодержавництва та шовінізму, які пустили глибоке коріння у російському суспільстві. Шкода, що цей важливий документ до цього часу лишається маловідомим. Запитаймо у нинішніх недолугих кримських політичних крикунів та розповсюджувачів міфу про "подарок
Хрущёва": для чого б це першо-му секретарю ЦК КПУ забивати голову інформацією про ганебний стан сільського господарства у Кримській області, яка підпорядкована Російській РФСР? Нащо Олексію Кириченку опікуватися чужою бідою, коли й у власній хаті проблем було достатньо. У зазначеній довідці у концентрованому вигляді і без ідеологічної тріскотні висвітлено справжній катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.
Загалом довідка підтверджує всі раніше названі кризові проблеми кримської економіки. Тож на підставі цього документа маємо можливість з'ясувати, що ж "дарувало", а точніше, нав'язувало кремлівське керівництво Україні та яким, за висловом сучасних політиків, був цей "орден на грудях планети" у 1954 році?
З довідки дізнаємося, що в 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня. За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року. Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки. В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь. У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.
Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Через це Рада Міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 млн. крб.
Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі" (ЦДАГО: Ф-1-ОП 52. Спр. 490. Ар. 9. Цит. за Василем Чумаком, 1993). Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій. "Минуло десять років після закінчення війни, - говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (1954 року) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсеєв, - трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови? В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир... Багато з цих питань неодноразово ставилися перед вищими організаціями - Радою Міністрів РРСФР і міністерствами. Але..." (ЦДАГОУ: Ф.1. - Оп. 52. - Спр. 4990. - Арк. 125). "Хто відбудовує Кіровський район Керчі - центральну частину міста? - запитував з тієї ж трибуни секретар міськкому Смородін і сам же відповідав: - Ніхто! Нема такого будівельного тресту... Такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста...". Відповідні рішення (доповідач наводить конкретні приклади) були прийняті урядами РРСФР та СРСР ще в 1952 - 1953 рр., та ось "уже 1954 рік", а будівництво багатьох об'єктів, зокрема "морського вокзалу, молокозаводу та ін. так і не розпочато" (там же. Арк. 115 - 116). (Цитата з книги М. Лукінюка, с. 193).
Ознайомившись з цими приголомшливими документами, добре поміркуймо ось над чим: є передача Кримської області до складу УРСР "щедрим дарунком" чи накинутим економічним ярмом на шиї українського народу?
Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією. Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій. Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.
16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз'єднання України з Росією.
Засідання відбувалося в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 року "Крымская правда" писала: "Как большой радостный праздник встречают трудящиеся Крыма знаменательную дату - 300-летие воссоединения Украины с Россией". В обласному театрі впродовж травня - червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука "Богдан Хмельницький". 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг. Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон "Харчовик". Про його масштаби можна судити з того, що лише чисельність зведеного хору міста Сімферополя та Таврійського військового округу складала 1000 осіб. Ця потужна громада співаків серед інших пісень виконала і "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка. Не менш урочисто відзначали свято і в інших кримських містах та селищах, у тому числі і в Севастополі. Немає сумніву, що такий розмах і пишноти, влаштовані на півострові, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні.
Як відомо, з юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання, яке деякі російські політики, позбавлені історичної пам'яті, піддають ще й нині сумніву.
Всіх їх відсилаємо, аби подолали історичну безграмотність, до відповідних документів, а "гаспадина" Бахарєва - до архівних підшивок, зокрема до газети "Крымская правда" від 19 лютого 1954 року. Нехай випускник київської ВПШ надолужує змарнований там час та виправдовує гроші українських платників податків. Адже вчитися ніколи не пізно. Правда, для цього ще треба мати тяму. Отож, після належного проходження "кримського питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР". "Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет: утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики".
У пресі, в тому числі і кримській, його було опубліковано 27 лютого. Наступного дня, 28 лютого 1954 року, газета "Крымская правда" вже вийшла як орган Кримського обкому КПУ. Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР. Закон було прийнято у такій редакції:
"О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.
ЗАКОН ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР
Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:
1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета ССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской Советской Социалистической Республики.
2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР".
Наприкінці березня 1954 року в Києві відбувся XVIII з'їзд КПУ. Виступаючи на ньому, перший секретар Кримського обкому Д. С. Полянський зазначив:
"Сегодня на съезде мне хотелось бы кратко доложить вам о самой молодой области Украинской республики - Крыме. Решение Верховного Совета СССР о передаче Крымской области в состав Украинской республики является свидетельством дальнейшего укрепления единства и нерушимой дружбы русского и украинского народов в великой и могучей семье народов Советского Союза.
Крым и Украину роднит, помимо общности экономики, территориальной близости, тесных хозяйственных и культурных связей, еще и общность многовекового исторического развития.
Передача Крыма в состав Украинской республики, безусловно, положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины.
Трудящиеся Крымской области с исключительным удовлетворением встретили заявление секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Украины тов. Кириченко о том, что со стороны правительства Украинской республики и Центрального Комитета Коммунистической партии Украины будет уделено должное внимание дальнейшему развитию народного хозяйства Крыма и повышению материального благосостояния трудящихся области. В этом трудящиеся Крымской области убеждены".
Безперечно, Дмитро Полянський не помилився, сподіваючись на економічну підтримку Кримської області Україною. Треба відверто визнати, що вона, за рахунок зменшення фінансування інших областей та капіталовкладень в інші регіони України, була всебічною і величезною. Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.
Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова. Тож, орденом "на грудях планети", за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.
Петро ВОЛЬВАЧ
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
